Якось днями колега з новеньких запитав мене, чи часто я буваю homesick. Якийсь такий хоумсік, відповіла я, нє-нє-ні. Ну так, злегка, звичайно, прибрехати, і посміхаюся променисто.
А вчора от згадала історію з минулого літа. Якось раз я відмінно провела день у різноманітних компаніях друзів - з водними забавами в озері,
прохолодними напоями, піснями під гітару і на закінчення - з футбольними пристрастями на всю горлянку.
А на наступний день я втратила найдорожче - голос. Ну тобто майже взагалі. Пошепки розмовляти могла - але дуже недовго. При моїх спробах заговорити нормально лякалися навіть касири супермаркетів. Загалом, жах жахливий. Кого це неймовірно тішило - так це мого друга Вовку, який у мене тоді зволив гостювати. Я гостинність зображую щосили, таємничий шепіт щосили - "чим снідати хочеш?", А він ірже і мало не змушує всі можливості вголос перераховувати.
Жарти-жартами, а краще не стає. Ну пішла я у гугла всемогутнього питати, що робити з напастю. І кожен, сука, рецепт починається фразою "візьміть коньяк". Ну шо робити - треба брати, та й чую, Вовка поснідати моїми ліками теж "за". Ну я і кажу - ось, дочекалася, хто горезвісний стакан цілющої вологи подасть, сходи в магазин. А один мій Вовка мовить людським голосом: ну Наташка, ну не можу я, працюю, - і далі до комп'ютера припав в трудовому пориві. Нічого не вдієш, збираюся сама - лікуватися хочеться. А Вовка мені ласкаво - улюблена, а купи мені ще квиток додому. Я на нього Шиплі злісним гусаком - ти не офігів чи, як я взагалі з людьми поясню ?, а він мені - так, ти взагалі хочеш щоб я від тебе поїхав, чи як? Я уявила, як Вовочка ірже над моїм ніжним голосом ще пару днів, і захотіла. Здійснила вояж, купила коньяк і квиток, пояснила людям дорогу ще - я добра, а вони ну такий хитрий маршрут запитували, що крім мене і пари київських екскурсоводів їм ніхто не пояснив би. Повернулася додому, втомилася натурально жити німий тінню, шепочу Вовочку - ну давай мене лікувати, а він, негідник, в роботі весь, хоч він і знатний алкоентузіаст.
Пішла варити свої ліки. Не вірте Інтернет. Гарячий коньяк сам по собі зло, а якщо ще з медом, та з екзотичними інгредієнтами на зразок вже не пам'ятаю чого - чи то жовтка сирого, то чи сушених жаб'ячих очей так і зовсім жах-жах. Але п'ю, кажуть, через 5 хвилин подіє. Вовочка випив з мого кубка полглотка, заколдобілся, і знову з мене знущається - ось вже щастя привалило, я-то огризатися не можу. Природно, не подіяло ніфіга, довелося коньяк в натуральному вигляді вжити - для зняття стресу. А допомогли мені чудодійні краплі з аптеки, мама принесла, вона шарить.
До чого я це згадала? Ах да. Я на днях зображувала панно Шведик. Мила вікна, вбравшись у футболку - ну а шо, тепло, сонечко, 15 градусів. І, звичайно, була покарана за самовпевненість застудою. І горло якесь дивне - ось-ось голос втрачу, вже ж розпізнаю симптоми, вчений. Порилася в засіках на предмет запасу вітчизняних ліків і знайшла - ті самі краплі, якими влітку лікувалася. Причому не такі ж, а ті ж самі - почату упаковку. Ось тут я і стала натуральним хоумсіком - як глянула на бульбашку, так і засумувала за друзями в гостях, по коньяку в супермаркеті, по місту, в якому я краще мільйонів чоловік знаю як, куди і навіщо пройти або проїхати. А так - ні, я хоумсік рідко. Ну, ще коли каштани постять, але то таке.
PS Тим, хто побажає позлословити про південно-шведкою погоді, відразу скажу - а у нас морозів великих не було, снігу по пояс теж, і влітку не буде жарко і задушливо, бе-бе-бе.
Жарти-жартами, а краще не стає. Ну пішла я у гугла всемогутнього питати, що робити з напастю. І кожен, сука, рецепт починається фразою "візьміть коньяк". Ну шо робити - треба брати, та й чую, Вовка поснідати моїми ліками теж "за". Ну я і кажу - ось, дочекалася, хто горезвісний стакан цілющої вологи подасть, сходи в магазин. А один мій Вовка мовить людським голосом: ну Наташка, ну не можу я, працюю, - і далі до комп'ютера припав в трудовому пориві. Нічого не вдієш, збираюся сама - лікуватися хочеться. А Вовка мені ласкаво - улюблена, а купи мені ще квиток додому. Я на нього Шиплі злісним гусаком - ти не офігів чи, як я взагалі з людьми поясню ?, а він мені - так, ти взагалі хочеш щоб я від тебе поїхав, чи як? Я уявила, як Вовочка ірже над моїм ніжним голосом ще пару днів, і захотіла. Здійснила вояж, купила коньяк і квиток, пояснила людям дорогу ще - я добра, а вони ну такий хитрий маршрут запитували, що крім мене і пари київських екскурсоводів їм ніхто не пояснив би. Повернулася додому, втомилася натурально жити німий тінню, шепочу Вовочку - ну давай мене лікувати, а він, негідник, в роботі весь, хоч він і знатний алкоентузіаст.
Пішла варити свої ліки. Не вірте Інтернет. Гарячий коньяк сам по собі зло, а якщо ще з медом, та з екзотичними інгредієнтами на зразок вже не пам'ятаю чого - чи то жовтка сирого, то чи сушених жаб'ячих очей так і зовсім жах-жах. Але п'ю, кажуть, через 5 хвилин подіє. Вовочка випив з мого кубка полглотка, заколдобілся, і знову з мене знущається - ось вже щастя привалило, я-то огризатися не можу. Природно, не подіяло ніфіга, довелося коньяк в натуральному вигляді вжити - для зняття стресу. А допомогли мені чудодійні краплі з аптеки, мама принесла, вона шарить.
До чого я це згадала? Ах да. Я на днях зображувала панно Шведик. Мила вікна, вбравшись у футболку - ну а шо, тепло, сонечко, 15 градусів. І, звичайно, була покарана за самовпевненість застудою. І горло якесь дивне - ось-ось голос втрачу, вже ж розпізнаю симптоми, вчений. Порилася в засіках на предмет запасу вітчизняних ліків і знайшла - ті самі краплі, якими влітку лікувалася. Причому не такі ж, а ті ж самі - почату упаковку. Ось тут я і стала натуральним хоумсіком - як глянула на бульбашку, так і засумувала за друзями в гостях, по коньяку в супермаркеті, по місту, в якому я краще мільйонів чоловік знаю як, куди і навіщо пройти або проїхати. А так - ні, я хоумсік рідко. Ну, ще коли каштани постять, але то таке.
PS Тим, хто побажає позлословити про південно-шведкою погоді, відразу скажу - а у нас морозів великих не було, снігу по пояс теж, і влітку не буде жарко і задушливо, бе-бе-бе.
0 коммент.: